Як нанести венеціанську мармурову штукатурку своїми руками
Роблячи внутрішню обробку приміщення хочеться зробити стіни ідеальними, такими, які будуть довго радувати око і дарувати насолоду. Природне бажання, щоб обробка стін була не тільки красивою, але і практичною, легкої в догляді, і прослужила довгий час. Під ці критерії підпадає венеціанська штукатурка. За рахунок своєї еластичної фактури вона підходить під будь-які стіни, навіть нерівні; її зовнішній вигляд дуже натуральний, і створює вид оздоблення натуральним мармуром; вона довговічна і за рахунок покриття воском легко миється, відштовхує від себе бруд.
До мінусів венеціанської штукатурки можна віднести її високу вартість і складність нанесення. Тому, перед тим як наносити штукатурку самостійно, потрібно трохи підучитися і потренуватися. А якщо є побоювання, що самостійно навряд чи вийде, то не варто ризикувати таким недешевим матеріалом і звернутися до перевіреного фахівця, попередньо ознайомившись з його реальними роботами.
Що таке венеціанська штукатурка і її склад
Венеціанська штукатурка відома ще з античних часів. Така штукатурка широко використовувалася древніми римлянами для внутрішньої обробки будинків. Склад її був дуже простий: мармурова крихта + гашене вапно; для того щоб малюнок виглядав більш рельєфно, в отриману в’язку суміш додавали барвники з рослин, або інших натуральних речовин.
В якості основного барвника найчастіше використовувалася глина яскравих відтінків – червонувато-помаранчевих. За рахунок такого барвника на стінах були колеровані розводи такі самі, як на природному мармуровому малюнку.
Суміш виходила дуже пластичною, легко наносилася на стіни і виходив рівний безшовний мармуровий орнамент.
Оштукатурену стіну обробляли воском і полірували. За рахунок такої нехитрої техніки, обробка була практично вічною.
Назва “венеціанська”, декоративна штукатурка отримала дещо пізніше, за часів Ренесансу. Цей матеріал набув популярності в Венеції, як альтернатива дорогій і трудомісткій обробці мармуром. Крім того цей вид обробки був стійкий до венеціанської вогкості і коливань температур.
Таку штукатурку можна було зустріти в усіх будинках і палацах Венеціанської держави; нею обробляли всі поверхні від стелі до опорних колон.
У Венеції мармур не добували, тому мармурові плити потрібно було завозити ззовні, а сам мармур обробляти і підганяти під розміри приміщення, що дуже сильно збільшувало вартість і терміни будівництва. А ось готовий мармуровий пил був простим в перевезенні, і саму штукатурку на його основі виготовляли за місцем, додаючи в якості барвників місцеву глину або рослинні соки.
Новини про те, що венеціанці знайшли недорогий спосіб імітувати мармур, торговці і мандрівники швидко рознесли по всій Європі. І так суміш з вапна і мармуру стала відома в нашому побуті як “венеціанська штукатурка”.
Цей же склад (мармуровий пил, вапно, барвники + обробка воском) актуальний і в наші дні. По суті це самий екологічний і довговічний матеріал.
Однак, сучасні виробники під назвою “венеціанська штукатурка” випускають обробку на основі мармурового пилу і з іншими складовими:
- подрібнений граніт для розведення мармурового пилу;
- латексні (каучукові) соки як добавку до вапна для більшої в’язкості;
- акрилові барвники для різноманітності кольорової палітри.
Технологія нанесення венеціанської штукатурки
Робота з нанесення венеціанської штукатурки вимагає певних навичок. Від того який розмах взяти, з якою силою тиснути на шпатель буде залежати рельєф і малюнок. Робота з таким матеріалом схожа з роботою професійного художника. Тому зробити ідеальну обробку венеціанською штукатуркою самостійно з першого разу, навряд чи вдасться.
Зрозуміти при якому русі, саме у вас, виходить якийсь малюнок можна тільки емпіричним шляхом. Тому доведеться витратити час на практику. Однак перед прийняттям рішення про самостійну обробку венеціанською штукатуркою, варто враховувати високу вартість цього матеріалу, частина якого піде на тренувальний процес.
Практикуватися в нанесенні штукатурки можна на 1-2-х квадратних метрах фанери. Попередньо, тренувальний лист фанери потрібно обробити – відшліфувати і прогрунтувати. Деякі продавці, особливо великі будівельні мережі або торгові представники компаній виробників пропонують безкоштовні майстер класи для покупців, з наданням своїх тренувальних стендів.
Але не маючи досвіду відразу наносити венеціанську штукатурку на свої стіни не варто, оскільки з першого разу зробити з суміші мармурову стіну не вийде, і доведеться знімати штукатурку і заново готувати стіни під декоративну обробку.
Підготовчі роботи
В античні часи штукатурка з мармуру була дешевою заміною цільному мармуру і виготовлялася з його відходів – пилу. Тому наносили її на будь-які поверхні без попередньої підготовки. У наших реаліях це елітний і дорогий матеріал, і наносити її на непідготовлені стіни, як вирівнюючий шар вкрай затратно. А бажаний малюнок може вийти тільки після повторного нанесення.
Крім збільшення витрати штукатурки, така обробка проявить всі дефекти стіни. Так що для економії венеціанки, поверхню стін потрібно ретельно підготувати, роблячи її рівною і гладкою.
В якості основи, під венеціанську штукатурку використовують шпаклювальні суміші на основі латексу, потім поверхня затирається і грунтується.
Для кращого зчеплення штукатурки з поверхнею, і уникнення неприємностей пов’язаних з пилом, після затірки використовується нерозбавлена грунтовка глибокого проникнення. Наносити її слід в два шари, з повним висиханням кожного. Тільки після цих маніпуляцій можна починати роботи по обробці венеціанською штукатуркою.
Перемішування і колорування
Базовий колір венеціанської штукатурки – білий. Її продають у пластикових відрах і по консистенції вона нагадує готову пластичну шпаклівку. Для того, щоб надати їй колір, венеціанку потрібно кольорувати. Для додання більш специфічних ефектів, додатково в готову підфарбовану суміш додають блиск, кольорові піски, перламутр і навіть бісер.
Кольорові і декоративні варіації представлені в таблицях. Тому при покупці венеціанської штукатурки в точці продажу можна підібрати бажаний колір і ефект, і там же буде здійснено колорування базового складу.
У домашніх умовах, за допомогою дриля з насадкою-міксером, також можна заколерувати “венеціанку”.
Для того, щоб штукатурка не висохла, виробники заливають у відро воду. Тому перед додаванням колірного пігменту, з відра штукатурки потрібно вилити шар води. Білу масу потрібно ретельно перемішати за допомогою дриля з насадкою, поки консистенція не стане однорідною. У добре перемішану штукатурку додається колір (барвник) і так само дрилем збивається близько 15 хвилин.
В процесі розмішування штукатурки і барвника, велика кількість не підфарбованої маси залишається на стінках відра. Тому перемішавши “венеціанку” перший раз, за допомогою шпателя або дерев’яної палички потрібно зчистити штукатурку з бортів відра в його центр, після чого перемішати знову. Для отримання якісного результату колорування буде не зайвим повторити ці дії кілька разів.
Відразу після забарвлення, наносити штукатурку не можна. Кожен вид штукатурки і барвника має чіткі вказівки від виробника щодо витримування часу після забарвлення. Деякі кольори набувають потрібний відтінок тільки через пару годин, а інші доведеться витримувати дванадцять і більше годин.
Крім того, після нанесення на поверхню і повного висихання, колір може не відповідати бажаному. Тому, після того як штукатурка готова до нанесення, слід зробити невеликі тестові мазки і дати їм повністю висохнути. Якщо в результаті виходить не той відтінок, то слід додати барвник або розбавити основну масу базою.
Варто звернути увагу і на те, що якщо забарвлення робиться самостійно, то повторити колір вже не вийде. Тому, щоб уникнути колірних сюрпризів, краще одноразово зробити трохи більше забарвленої штукатурки, ніж передбачувана витрата за інструкцією. Або не ризикувати, і скористатися послугами по фарбуванню у продавця або виробника.
Правила нанесення шарів
Чіткого правила скільки наносити шарів венеціанської штукатурки не існує: все залежить від досвіду і того малюнка, який потрібно створити. Кількість шарів може досягати і десятка.
Кожен шар потрібно наносити використовуючи різну техніку, але є одна загальна закономірність для кожного: нанісши шар йому потрібно дати повністю висохнути; вирівняти і відшліфувати; виходячи з призначення приміщення можливо покрити фінішний шар воском.
Віск буває двох видів – натуральний бджолиний і штучний (синтетичний). Вибір воскового покриття залежить від бажаного ефекту і від функціонального призначення приміщення, в якому робиться венеціанка. Так, для приміщень з підвищеною вологістю (ванна кімната, кухня) слід використовувати виключно синтетичний віск – таке покриття є водовідштовхувальним.
Також цей тип воску дає матовий ефект, а ось натуральний віск навпаки робить поверхню глянсовою і блискучою.
Нанесення основи – бази
Базовий шар штукатурки, це основа для всього малюнка стіни. Цей шар вирівнює основу і виступає своєрідним полотном для наступних шарів.
Якщо планується нанести 2-3 штукатурних шару, то базовий шар буде проступати через них. Тому перший шар можна зробити як кольоровим, так і білим, в залежності від основної ідеї малюнка. У тому випадку якщо шарів буде більше п’яти, то перший шар буде непомітний.
Для того, щоб визначитися з кольором і кількістю базового шару, потрібно розуміти скільки шарів шпаклівки потрібно нанести для створення малюнка. Перед початком робіт потрібно ознайомиться з інструкціями виробника, взяти пару уроків (відео або майстер-класи від виробника), і потренуватися на фанері, щоб зрозуміти скільки шарів знадобиться для підсумкового малюнка.
Другий і наступні шари
Ефект мармуру створюється за рахунок другого і наступних шарів. Для нанесення цих шарів буде потрібна спеціальна лопатка для венеціанської штукатурки або невеликий вузький, але гнучкий шпатель.
На край інструменту накладається трохи штукатурки, яка хаотичними художніми мазками наноситься вліво і вправо, вгору і вниз, по поверхні. При цьому не потрібно намагатися від кожного мазка домогтися однакового малюнка, так як венеціанка імітує мармур, а його природний малюнок вкрай химерний і неповторний.
Мазки потрібно наносити таким чином, щоб кожний наступний, згладжував попередній і не було видно борозни від натисків. Поверхня повинна бути гладкою і виглядати як цілісна мармурова плита.
Час висихання штукатурки залежить від багатьох факторів: склад, вологість, температура приміщення, де проводяться оздоблювальні роботи. Точний час вказано на упаковці та може доходити до десяти годин.
Після повного висихання проводиться затірка всього оштукатуреного периметра поверхні за допомогою кельми для декоративної штукатурки, так, щоб згладити всі нерівності. І знову наноситься шар.
Всі ці процедури повторюються до тих пір, поки поверхня не перетвориться на “гладкий мармур”. Насиченість кольору “мармурових” смуг залежить від кількості шарів штукатурки і їх товщини. Темні смуги, які утворилися в тих місцях, де штукатурка лягла щільніше, будуть ефектно проступати через тонкі шари.
Нанесення фінішного шару
Фінішний шар наноситься після досягнення результату у вигляді бажаного малюнка. Його наносять дуже тонким прозорим шаром – “щоб блищало”. Цей шар не повинен створити малюнок, він повинен закріпити той що вже вийшов.
Наноситься фініш виключно тонким залізним шпателем. Невелика кількість штукатурки наноситься на стіну, і буквально на здір, лезом шпателя зчищається зі стіни, максимально загладжуючи поверхню. Фінішний шар обов’язково затирається і залізниться.
Залізнення
Термін “залізнення” в будівництві означає загладжування. Проводиться така процедура з метою зробити поверхню більш щільною, і при цьому вона стає водонепроникною.
Процедурі залізнення піддається фінішний шар венеціанської штукатурки. Тому його не потрібно просушувати, а опісля не більше години після нанесення, треба приступити до залізнення.
Попередньо варто вивчити інструкцію до штукатурки по залізненню, оскільки деякі види сумішей треба залізнити відразу після нанесення. В цьому випадку краще це робити по одному – двом квадратним метрам (або менше – залежить від досвіду): нанесли – затерли.
Для залізнення краще взяти абсолютно нову кельму, щоб вона була ідеально гладкою, чистою і сухою, без будь-яких пошкоджень і дефектів.
Затірка поверхні проводиться впевненими рухами. Рука повинна здійснювати коло, що розгладжує поверхню. Якщо все зробити правильно, то після декількох кругових рухів кельмою малюнок стане насиченим і глибоким, начебто зріз величезної мармурової плити.
В процесі залізнення потрібно уважно поставитися до кельми. Для того щоб не зіпсувати фінішний шар і не наносити його знову, після затірки кожної ділянки, кельму краще протирати сухою ганчіркою, щоб очистити її від дрібних частинок, які можуть пошкодити шар і привести до подряпин.
Переміщуючись від однієї ділянки поверхні до іншої, потрібно проходити і по стиках, таким чином стираючи і розгладжуючи стики ділянок.
Залізнення здійснюється плоскою стороною кельми так, щоб гострі краї інструменту не дряпали штукатурку.
Якщо, оштукатурене венеціанською штукатуркою, приміщення не передбачає постійного контакту з водою і парою, то обробку можна закінчити на стадії залізнення. Але для приміщень з підвищеною вологістю або, такими, що вимагають постійного очищення за допомогою води і спецзасобів, передбачена процедура покриття венеціанської штукатурки воском.
Нанесення воску
Вище згадувалося про те, що є два різновиди воску для венеціанської штукатурки: синтетичний (для ванн і кухонь з ефектом матування) і натуральний бджолиний (для будь-яких не вологих приміщень і глянцевого блиску). Принцип нанесення однаковий для обох видів воску.
Після повного висихання і процедури залізнення наноситься шар воску. З воском можна не поспішати, а дати штукатурці постояти кілька днів.
Воску не повинно бути багато, оскільки через якийсь час він просто відвалиться. Тому наносити віск потрібно дуже тонким шаром як і фінішний шар венеціанської штукатурки. Різниця тільки в інструментах для нанесення: тут потрібен широкий шпатель, працювати з якими потрібно як і у випадку з останнім шаром шпаклівки – “на здір”.
Через півгодини після нанесення, шар воску потрібно відполірувати. Полірування проводиться за допомогою насадки з м’яким коротким ворсом. Обороти дрилі при шліфуванні воску не повинні перевищувати 3000 об/хв, щоб не стерти віск зі штукатурки, а відполірувати його до бажаної гладкості або блиску.
Для того, щоб “ввести” венеціанську стіну “в експлуатацію” доведеться почекати кілька тижнів. Саме стільки часу знадобиться для повного висихання воску, щоб поверхня стала придатною для контакту з водою.
Тому ванні кімнати не варто використовувати відразу після закінчення робіт з венеціанською штукатуркою.
Методи нанесення венеціанської штукатурки
Прочитавши про техніку роботи з венеціанською штукатуркою стає страшнувато, і здається що без спеціальних навичок це зробити неможливо. Помилка може бути дуже дорогою в прямому сенсі цього слова.
Особливу складність у початківців викликає процес нанесення другого і наступних шарів, оскільки не ясно як робити мазки, які рухи будуть правильними, щоб вийшов мармуровий орнамент.
У цьому розділі представлені кілька тренувальних технік “для фанерки”, щоб навчитися створювати “мармуровий хаос”, зрозуміти який кут нахилу при кожному мазку підходить саме вам.
Для створення яскравого орнаменту, з плавними але не дуже чітко вираженими лініями, застосовується такий метод:
- перший базовий вирівнюючий шар наносимо на поверхню. База біла незабарвлена, орієнтовна витрата 500-600 мг/м2;
- шар другий (вже забарвлена пігментом суміш), наноситься за допомогою кельми для декоративної штукатурки, яка нахиляється під кутом в 30 градусів. При такому куті залишаються світлі і темні розводи. Матеріал витрачається в кількості 220-250 мг/м2;
- третій – фінішний шар: перед нанесенням забарвленої суміші, з кельми слід видалити залишки попереднього шару за допомогою наждачного паперу з великим зерном. Кут нанесення мазків 45 градусів. Шар майже прозорий, витрату робимо мінімальною 80-100 гр/м2;
- залізнення через хвилин 30 після третього шару. Якщо приміщення передбачає вологе середовище, то не раніше ніж через 24 години покриття воском і полірування.
Цей спосіб найбільш простий, особливо для того хто робить її перший раз. Венеціанка звичайно не стане витвором мистецтва для глянцевих шоурумів, але виглядати буде дуже гідно і презентабельно.
Друга методика передбачає використання забарвленої в кілька кольорів штукатурки в різних шарах, і хаотичні рухи для нанесення мазків:
- базовий вирівнюючий шар, з орієнтовною витратою 500-600 мг/м2;
- другий шар наноситься в тому ж кольорі що і база, дуже тонким шаром “на здір”. Кожен мазок потрібно здійснювати в трьох різних напрямках, як би малюючи основу сніжинки: вертикальний мазок, горизонтальний, і мазок навскоси. Поверхня малюнка повинна бути однорідно заповнена штукатуркою;
- третій, він же фінішний шар, здійснюється штукатуркою тону, трохи нижче (світліше) двох попередніх. Мазки наносяться так само як і в другому шарі, але повинні бути трохи коротше;
- залізнення і віск.
Така техніка досить проста, і якщо потренуватися на фанерному аркуші в нанесенні мазків за різними напрямками, вийде дуже гідне оздоблення.
Венеціанська штукатурка: відео-уроки по технікам нанесення
